Codein напиток Lean (лин) Сурск

А чё, малаки, расскажу вам, как я купил закладки с кодеином и сбежал из этого дебильного военного училища! Откройте свои глазки шире, поскольку мои мувы были просто огонь, а марцефаль и пыряться внутривенными инъекциями было моим единственным удовольствием! Этот обдолбышский гыча всегда был рядом со мной, ну, а я всегда был рядом с ним!

Дело было так: я сидел в своей комуре, прочитывал блог своего брата, где он писал про свои крутые закладки с кодеином. У него всегда были самые классные штучки, так что я решил, что пора и мне попробовать. Но как только я начал задумываться о том, как купить эту радость, мне пришла гениальная идея использовать свои умения воровства!

Я ставил свои мувы на весь училищный сленг и делал вид, что я просто хочу покрутиться по городу и повеселиться. Но на самом деле я шел в темные места и искал контакты, которые могли бы помочь мне с закладками. Наконец, мне удалось раздобыть номер парня по имени Джонни, который, я слышал, занимается всем этим делом.

Представляете, малаки, как я был рад, когда Джонни согласился помочь мне! Он пригласил меня в абсолютно ужасное место, полное наркоманов и ненормальных типов. Но мне было все равно, я был готов на все ради своего марцефаля и пыряться!

Встреча была организована в подвале какого-то заброшенного дома. Я пришел, и на меня смотрели все эти обдолбыши со своими глазами, умалчивая о том, что они были зубырыми. Они сразу поняли, что я здесь новенький и попытались меня облапать. Но я был настолько готов, что сразу достал свою партизанскую ножищу и показал им, кто здесь крутой!

«Чаво, братишка, ты кто такой?» — спросил меня один из них со своим прыщавым личиком. Я выставил грудь вперед и ответил ему с акцентом: «Я тут, чтобы поговорить с Джонни о закладках. У меня деньги, я хочу марцефаля!»

Слова Малака достигли их сердец и они поняли, что я серьезен. Они позволили мне пройти дальше и ведь, черт возьми, там, в темной комнатке, сидел сам Джонни. Он был настоящим гопником с золотыми цепями и татуировками. Он посмотрел на меня, смеясь, и сказал: «Ты, ребятенок, выглядишь обычным, но я чую в тебе драйв. Хорошо, я дам тебе, что ты ищешь, но за ценой, на которую ты не сможешь закрыть свои глаза!»

Обдрочился я, малаки, когда услышал его слова! Я даже не знал, сколько это будет стоить, но я был готов отдать все, чтобы почувствовать настоящий гыча!

Джонни достал маленькую пилюлю, протянул ее мне и сказал: «Самый лучший марцефаль в городе. Но будь осторожен, парень, это сильное дело. Пыряться нужно внутривенно, если ты хочешь серьезного гыча»

Я согласился и бросился прямиком в свою комнату, где я уже заранее приготовил все необходимое для внутривенного введения. Моя гыча была на высоте, я почувствовал себя живым и свободным!

Но все это было временно. Малаки из военного училища начали заподозрить меня в том, что я занимаюсь этими делами. Они стали следить за моими мувами и наконец, однажды, меня поймали с марцефалем.

Меня отправили в дебильную больницу реабилитации, где меня вынуждали избавиться от моей единственной радости в жизни. Но я был сильным, и через несколько недель я сбежал оттуда. Они не могли удержать меня, я был свободен и решил, что больше никогда не хочу видеть эту дурную сторону жизни. Мне нужна была новая свобода, новая гыча, не связанная с наркотиками.

Малаки, вот такая история. Мои мувы были опасными, но они научили меня многому.

Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!

Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.

Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.

Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.

Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.

- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?

Тип поковиркався та відповів:

- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?

А я йому:

- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.

Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.

Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.

- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!

А я засварив його:

- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?

Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"

Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.

Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.

- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?

І я відповідаю:

- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.

Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.